Що змінилося у вітчизняній взуттєвій індустрії в остані роки

Де виробляють найякісніше взуття? Багато хто, не замислюючись, дадуть відповідь: в Європі та США. Деякі згадають також турецькі бренди. А особливо «просунуті», зможуть назвати ще й кілька великих фабрик, які перемістили своє виробництво у Китай з метою знизити витрати на виготовлення. А як йдуть справи на вітчизняному ринку взуттєвої промисловості? Як змінювалася і розвивалася індустрія взуття в останні роки, що сьогодні пропонують споживачеві українські фабрики, та які відгуки залишають про вітчизняну продукцію експерти та покупці? Пропонуємо разом з фахівцями інтернет-магазину Theo Leo розібратися з цими питаннями.

Падіння і зростання взуттєвої індустрії України з 2014 року

Дуже часто від різних експертів можна почути, що Україна живе у стані перманентної кризи. Певною мірою це так. Але по-справжньому важкі часи для взуттєвої промисловості країни настали після 2014 року.

Період 2014-2015 років не залишився непоміченим ні для кого у країні. Гривня обвалилася втричі, рівень інфляції за даними Мінфіну склав 124,9% та 143,3% у кожний з років відповідно, курс долара виріс до 24-25 гривень, а безробіття досягло критичних показників. Цей час збігся і з політичною кризою у країні, що ще більше погіршило стан України. Ясна річ, що такий розвиток подій не міг не відбитися і на легпромі. Аж до 2016 року взуттєва промисловість України демонструвала негативну динаміку. Зростання попиту на вітчизняну продукцію почалося з кількох причин. Одна з них - патріотична хвиля, яка накрила країну у цей час.

Коли гострий період кризи минув, експерти виявили рокіровку головних гравців у секторі легкої промисловості. З початком конфлікту на Донбасі місцеві фабрики, які раніше грали головні ролі у легкій промисловості (у регіоні випускали п'яту частину всього вітчизняного взуття), віддали свої лідерські позиції виробникам з центральної, південної та західної України.

Частка в легкій промисловості

Починаючи з 2008 року, виробництво взуття у секторі легкої промисловості майже завжди залишалося на перших позиціях, поступаючись тільки текстильній та швейній індустріям. Але у період кризи показники істотно впали. За даними Держстату у 2015 році виробництво взуттєвих виробів у секторі легпрому займало лише 14%. Але в останні роки намітилася тенденція до розвитку індустрії. У 2016 році частка взуттєвої продукції у легпромі досягла вже 18,9%, а у 2017-му цей показник склав 20%. Деякі експерти прогнозують, що за підсумками поточного року частка взуттєвого виробництва у секторі досягне 30-40%.

Активні гравці взуттєвого виробництва

У 2015 році фахівці «Укршкірвзуттяпром» нарахували у країні приблизно півтори тисячі виробників взуття. До цього часу економічно активними залишилися лише поодинокі з потужних взуттєвих фабрик, заснованих у радянські часи. Однією з таких, яка цілком успішно функціонує до наших днів, є чернігівська «Берегиня» з майже 2-тисячним штатом працівників.

У післякризовий час на економічній мапі країни активно почали з'являтися менш великі фабрики (хоча за європейськими масштабами вони вважаються великими), на виробництві яких задіяно 100-200 чоловік. Підприємства такого типу вигідно відрізняються сучасним обладнанням і використанням у роботі новітніх технологій.

Ще одна важлива група гравців у секторі вітчизняної взуттєвої промисловості - дрібні підприємства з кількістю працівників від 2 до 5 десятків. Доля останніх, треба казати, найменш передбачувана: деякі з міні-фабрик успішно працюють, створюючи дороге взуття під замовлення, у той час як інші зникають, як мильні бульбашки, не встигнувши навіть заявити про себе на ринку, або, не витримуючи конкуренції, переходять у «тіньову» діяльність.

Істотні зміни на ринку взуттєвої промисловості України виникли після 2015 року. Раніше східний регіон країни виробляв майже п'яту частину всієї вітчизняної взуття. Самою відчутною втратою для сектора у цьому плані стало закриття Макіївської й Артемівської фабрик. Проте, підприємства, які зуміли утриматися у секторі під час кризи, змогли скласти конкуренцію зарубіжним брендам, пропонуючи покупцям товар непоганої якості, хоча і за завищеними цінами.

На сьогодні сектор взуттєвої промисловості України представлений активними гравцями з різних регіонів. Наприклад, добре зарекомендувала себе фабрика Mida із Запоріжжя, Viko з Дніпропетровська, Inblu (Київ, Житомир, Бердичів), Strado з Харкова, Bistfor, Faber і Caman з Броварів. Львів на взуттєвому ринку представляють такі виробники як Stepter і Kasandra, Київ - Kachorovska atelier, Одесу - L.A.P.T.I., а хмельницьке взуття відоме завдяки фабрикам «Кредо», «Схід», «Літма», «Гофра».

Окремо слід згадати про взуттєві підприємстваа, які працюють з давальницькою сировиною. Відразу відзначимо, що їх у нашій країні зовсім небагато - не більше п'яти. За рахунок іноземних інвесторів працюють фабрики у Житомирі, Бердичеві, Києві, Ужгороді, Десні. Наприклад, взуттєва корпорація Condor Trade (Італія) має свої виробничі потужності у Бердичеві та Житомирі. Саме Condor Trade фактично є власником торгової марки Inblu, взуття якої як український товар йде на експорт до Казахстану, Білорусі, Росії, Італії, Польщі, Німеччини. Висока якість товару досягається за рахунок дотримання передових технологій, що використовуються в італійській взуттєвій промисловості. На підприємстві працюють італійські технологи, проте дизайн виробів розробляють українські фахівці.

Як йдуть справи з технологіями

І знову повторимося: найгірше вітчизняним взуттєвим фабрикам довелося під час економічної кризи. Цей період став переломним для більшості виробників. Нестабільний попит на вітчизняну продукцію послужив сигналом, що у секторі пора щось змінювати. За останні роки багато фабрик кардинально оновили обладнання, змінили підхід до виробництва, почали співпрацю з іноземними фахівцями, від яких перебирають європейський досвід і впроваджують нові технології у процес виробництва вітчизняного взуття.

Рівень досвіду фахівців

На підприємствах, які дбають про свій імідж, над створенням працюють тільки висококласні виробники взуття - справжні майстри своєї справи. Працівник типової сучасної взуттєвої фабрики багато у чому відрізняється від професіоналів, які працювали на виробництві років 10-15 тому. Праця сучасного українського взуттьовика - це поєднання знань про передові технології та традиційні методи виробництва. На фабриках із закордонним капіталом штат частково може складатися з фахівців-іноземців, спеціально навчених працювати з новим обладнанням і матеріалами.

Устаткування

Технологія пошиття взуття досить складна, але у наші дні процес помітно удосконалився. Якщо ще кілька років тому розкрій взуттьовики проводили тільки вручну за допомогою спеціальних ножів, то сьогодні цей процес комп'ютеризований.

На успішних українських фабриках у наші дні використовують сучасне європейське обладнання. Наприклад, на фабриці Faber працюють на італійському та німецькому обладнанні нового покоління, за допомогою якого роблять двоїння й ідеально точний розкрій шкіри, формують заготовки верху взуття, які потім ідеально лягають по нозі, створюють різні види міцних швів, а для склеювання елементів використовують вакуумні преси. Використання такого типу обладнання у рази підвищує якість готових виробів і у кілька разів прискорює процес виробництва.

Сировина й інші матеріали

У наші дні більшість вітчизняних фабрик виробляють взуття з натуральної сировини - такий вибір українського покупця. Кожум'яки працюють як з вітчизняною, так і з імпортною сировиною. І забігаючи наперед, відзначимо, що з кожним роком частка імпортних матеріалів тільки зростає.

Протягом 2014-2015 років обсяги заготівлі шкір українського виробництва знизилися на 15-25% (через зниження поголів'я худоби). Крім того, в Україні не виробляють деякі види шкіри, які використовуються для пошиття взуття, зокрема кольоровий. У результаті вже у 2016-му половина шкір, з якими працювали вітчизняні взуттєві фабрики, закуповувалася за кордоном. Головними постачальниками шкір для вітчизняного легпрому є Італія та Туреччина. Крім них, Україну сировиною забезпечують Бразилія, Індія, Аргентина та Португалія.

Усю хімію для дублення, фарбування та жирування шкіри вітчизняні взуттєві фабрики також закуповують за кордоном, бо в Україні ці речовини не виробляють. В інших країнах вітчизняні взуттєві фабрики закуповують і комплектуючі для своїх виробів. Як правило, у Китаї, Італії, Польщі та Німеччини.

А ось що стосується підошв для взуття, то за останні роки ситуація на вітчизняному ринку помітно покращилася. Якщо на початку 2000-х майже 90% підошов закуповували за кордоном, то у наш час частка імпорту становить не більше 10-20%. Більшість українських підошов родом зі Львова, Одеси, Харкова та Запоріжжя. Дещо гірше йдуть справи з каблуками. Довгий час вони на 100% були імпортними, але в останні роки в Україні також почалося власне виробництво цієї частини взуття, хоча поки і в невеликих кількостях.

Об'єми виробництва

Якщо в докризовий період у країні за рік продавали по 150-170 млн. пар взуття, то з початком 2015-го показник впав до рекордних 70 мільйонів. При цьому на товар вітчизняного виробництва припадало лише 30 млн. виробів. Падіння взуттєвої індустрії України почалося ще у 2014-му, коли випуск вітчизняного взуття, в порівнянні з попередніми 12 місяцями, скоротився на 9,8% (у перерахунку на кількість пар - це близько 27,5 млн.). У 2015-му ситуація тільки погіршилася.

І лише у 2016-му стали помітні перші позитивні тенденції, які дозволили експертам говорити, що легка промисловість країни почала поступово виходити з кризи. Вже у перше півріччя Держстат зафіксував збільшення випуску вітчизняної взуттєвої продукції приблизно на 6% у порівнянні з першими 6 місяцями 2015-го. За підсумками 2016- го вітчизняний взуттєвої ринок представив 80 млн. пар взуття. Більш серйозний прорив стався у 2017-м, коли українські виробники запропонували покупцям на 5,2% більше взуття, ніж у попередні 12 місяців. Аналогічні показники експерти прогнозують і на підсумки 2018 року. До речі, у цей же період був помічений і спад обсягів імпорту (майже на 2%, що відповідає 48,8 млн. пар взуття).

Що цікаво, зростання обсягів виробництва у секторі був досягнутий в останню чергу за рахунок дитячих черевик і босоніжок. Треба відзначити, що саме дитяче взуття навіть у найбільш кризові часи дозволяло галузі утримуватися на плаву. Ще б! За даними соціологів в Україні проживає понад 7,6 млн. дітей до 16 років. Всі вони швидко ростуть і кожен сезон вимагають як мінімум одну нову пару взуття.

Частка для вітчизняного ринку

Якщо у перше десятиліття 2000-х частка вітчизняної продукції на взуттєвому ринку становила не більше 20-25%, потім ці показники різко знизилися, а вже ближче до 2017 року зросли до 30-40%. Приблизно така ж картина утримується і протягом поточного 2018 го.

Не останню роль у зміні ситуації відіграла девальвація гривні. На тлі обвалу національної валюти імпортне взуття подорожчало майже втричі, через що попит на нього також знизився. Згідно з даними Укрлегпрому у 2015 році частка імпортного взуття зменшилася приблизно на 43%, а у 2016-му імпорт скоротився ще приблизно на 1,9%, що відповідає приблизно 48,8 млн. пар. Логічно, що місце імпорту зайняв товар вітчизняного виробництва. Однак експерти не беруться гарантувати, що така ситуація збережеться до кінця 2018 року, тим більше, що до вітчизняного взуттєвого ринку покупці тільки придивляються і поки що ставляться до нього з недовірою.

Продукція на експорт

Багато хто, напевно, здивується, але таки да - взуття від українського виробника йде на експорт. У 2014-2015 роках за кордон з України йшло приблизно 35% від загальної кількості товару. А це майже по 12-14 мільйонів пар виробів. Приблизно половину всієї експортної продукції закуповували країни ЄС. У 2015 році головними покупцями виробів українського легпрому, у тому числі і взуття, були Німеччина, Польща, Італія, Росія, Румунія, Угорщина, Данія, Франція. У наші дні ситуація незмінна.

Конкуренція з імпортом

У попередні роки відзначався деякий спад попиту на імпорт, а останній місяць 2017-го взагалі завершився перемогою вітчизняних виробників взуття. Але з початком 2018-го імпортери взяли реванш. Вже у січні показник імпорту у порівнянні з груднем 2017 виріс на 45%, що дало українським виробникам серйозний привід для переживань.

Як і в попередні роки, імпорт на взуттєвому ринку України представлений у різних цінових групах, що дає споживачеві більш широкий вибір, ніж у магазинах вітчизняних виробників. Брендове дороге взуття в Україну йде з Європи, США та частина зі східної Азії, звідти ж і дешеві вироби. Але якщо кількома роками раніше головним конкурентом українських взуттєвих фабрик на вітчизняному ринку був Китай (у 2017 році китайське взуття на ринку становило майже 91% від усього імпорту), то в останні роки у лідери вибилися і турецькі виробники.

Після підписання угоди між Україною та Туреччиною про зняття бар'єрів для торгівлі між обома країнами, південний виробник зайняв активні позиції на нашому ринку. Відразу після підписання договору турецька сторона оголосила, що готова підвищити поставки взуття в Україну приблизно на 50%, а таку конкуренцію вітчизняний виробник може і не витримати. Втім, вже зараз очевидно: якісне турецьке взуття користується надзвичайно високим попитом серед українських покупців. Взяти хоча б вироби для дітей. У цьому секторі міцно утримує позиції турецький виробник дитячого ортопедичного взуття Theo Leo. Ціна і якість товарів цього бренду багато у чому виграють у більшості українських.

До того ж не варто забувати, що крім легального імпорту український ринок переповнює і так званий «сірий», а також контрабандні та контрафактні товари. Ціна їх набагато доступніше, ніж вартість української взуття. У підсумку вітчизняний виробник не витримує такої конкуренції.

Що впливає на ціну українського взуття

Багато покупців віддають перевагу імпортному взуттю, бо вітчизняне часто коштує невиправдано дорого. Аналітики також погоджуються з тим, що український товар - недешеве задоволення: націнка на взуття вітчизняного виробництва у різних магазинах може коливатися від 50-70 до 200%. Але чому українське взуття коштує так дорого?

Закупівля сировини

Вітчизняні виробники взуття постійно перебувають У залежності від імпортної сировини. Якщо великі фабрики ще використовують певну частку українських шкір, то невеликі майстерні, що спеціалізуються на пошитті взуття на замовлення, у роботу беруть виключно імпортний матеріал, через що ціна готового виробу перевищує середню вартість на ринку. Хоча слід зазначити, що в останні роки вартість шкір в Україні також істотно підвищилась (через спад поголів'я великої рогатої худоби) і часто коштує дорожче, ніж у сусідній Польщі.

Крім того, як вже згадувалося, українські фабрики за кордоном закуповують комплектуючі, фурнітуру та хімію для шкіряної справи. Ясна річ, що виріб зшитий повністю із привізної сировини не може коштувати дешево. У підсумку виходить, що собівартість черевиків, зроблених в Україні, наприклад, з італійської сировини, буде у рази вище, ніж ті ж італійські черевики, імпортовані у готовому вигляді у нашу країну.

Мито на експортування

Влітку 2017 року Євросоюз обнулив мито на взуття українського виробника, що для вітчизняного ринку стало істотним прогресом. З одного боку для нашого виробника відкрився конкурентний ринок, з іншого - обнулення мита дозволяє трохи знизити вартість вітчизняної продукції. Нагадаємо, до цього на українське взуття з натуральної шкіри діяло мито 5,3%, а на синтетичне - 13,5%.

Інші фактори

Як вже було сказано, вітчизняні фабрики у своїй більшості працюють з імпортною сировиною, а тобто, ціни на матеріали та комплектуючі прив'язані до долара та євро. І хоча за останні роки ціна сировини в іноземній валюті, по суті, не змінювалася, але на тлі стрибків курсу гривні для українських покупців зміни були дуже відчутні.

Про асортимент і якість взуття українського виробництва

В останні роки асортимент і якість взуття від українських виробників істотно покращилися. На цьому наголосила в інтерв'ю для «5 каналу» заступник міністра економічного розвитку та торгівлі Наталія Микольська. Вона розповіла, що «українське взуття зараз досить конкурентне, а українська легка промисловість показує достатньо високі показники приросту. Звичайно, значну частину зараз шиємо на отриманій сировині, коли ми фактично шиємо на замовлення іноземних брендів, але все більше українських компаній також починають шити, як то кажуть, під «private lable».

Про те, що якісне вітчизняне взуття виглядає привабливим в очах європейського покупця, зазначила і директор взуттєвої фабрики «Берегиня» Ніна Басс. Крім того, вона проаналізувала ринок і виявила, що сьогодні взуття від українського виробника у середньому коштує на 10% дешевше, ніж китайське, що також не може не радувати споживачів.

Проте дуже обмежена кількість вітчизняного товару може становити адекватну конкуренцію європейському, американському чи турецькому імпорту. Розвиток промисловості гальмує відсутність чесної конкуренції, а також наявність величезної кількості контрабанди та контрафакту на українському ринку.

Виробництво перевірене часом

Що б не казали експерти, наші співгромадяни у своїй більшості поки що з побоюванням придивляються до взуття, яке виробляють в Україні. Деякі банально не довіряють вітчизняному виробникові, інших не влаштовує якість товару або завищена ціна. Якщо у вас є сумніви купувати українське взуття чи ні, то зробіть вибір на користь перевіреного виробника - Theo Leo. Взуття цього бренду виробляють у Туреччині на фабриці з відмінною репутацією та багаторічним досвідом роботи. В інтернет-магазині Theo Leo ви знайдете якісні товари, які давно заслужили довіру клієнтів. Переконайтеся у цьому самі!